Суббота, 20.04.2024, 03:26

Форма входа

Чат
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0



Меню сайта
Категории раздела
История Чистогаловки [5]
Личности Чистогаловки [10]
Культурная жизнь [7]
После аварии [2]
Наше творчество [9]
Поиск
Календарь
«  Апрель 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Главная » Архив материалов

    Білий Іван Омелянович (25. 03. 1942) – письменник.

    Член НСПУ (1975). Закінчив Донецький університет (1970). Працював завідуючим бюро пропаганди Донецької обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1969–70); редактор шахтарської багатотиражки (1970–75); був відповідальним секретарем та завідуючим відділу української прози й поезії журналу «Донбас» (1976–92); редактор видавництва «Отечество» (1993–97). Від 2001 – відповідальним секретарем Донецької організації НСПУ.

    Автор поетичних збірок «Досвіток» (1969), «За калиновим жаром» (1972), «Передмістя» (1976), «Пізні райдуги» (1981; усі – Донецьк), «Біля вишневого вікна» (Київ, 1990); збірок оповідань: «За горою, за крутою» (1984), «Рання дорога» (1987; обидві – Донецьк); повісті «Перші розстані» (Київ, 1984); підручників для початкової школи. Основні мотиви творів – прагнення заглибитися в духовний світ людини, зрозуміти першопричини добра і зла.

    Личности Чистогаловки | Просмотров: 843 | Добавил: BiIvTi | Дата: 14.04.2018 | Комментарии (0)

    Як був малим, ще в школу не ходив

    Були в мене бабуся Домна й дід Іван.

    І ще дядьки були – Микола і Семен.

    Було хазяйство невелике –

    Корівка, два воли і порося,

    Та ще кози три, й кури, і кролі.

    В городі, яблуня, шовковиця і сливи,

    Кущі смородини й малини,

    За хатою цвів мак, і полуниці грядка червоніла,

    І ще ткацький верстат у діда був.

    Збирався люд з села:

    Одні мочили коноплю, а другі фарбу готували,

    А треті – пряли пряжу.

    Так працювали всім селом

    Ковдри, доріжки, покривала

    На радість всім вробляли.

     

    Іще з двоюрідним Павлом

    Пасли ми кози за селом.

    Верхом на козликах катались,

    З верхів берез стрибали, мов з парашутом приземлялись.

    Мій брат Павло багато знав

    Озер лісних де риба є - в’юни та карасі.

    Із ним щоразу ми ловили стільки, що важко було донести.

     

    А коли зі Львову дід Наум в нас гостював,

    Щоразу він цукерки Світоч роздавав.

    В Задубняцькому рову, щораз гадалося йому

    Як в дні, коли ще був він молодим,

    Гуляла молодь із села,

    Кохання перше там було, війна.

    Діди і дяді воювали,

    Одна гвинтівка на п’ятьох

    І п’ять патронів – ох.

    Миколу важко ранили в першім же бою,

    Сімнадцять лиш було йому.

    А дід Наум пройшов усю війну.

    З оточення він якось пробирався до своїх.

    До лісу через поле навпростець.

    Посеред поля дерево росло,

    Тож дід Наум біг до нього,

    Аж раптом, звідки не візмись,

    Літак німецький Мессершмітт вогонь відкрив.

    До дерева Наум прибіг,

    Літак кружля з одної сторони, а він сховався із другой

    І так чекав, поки настала ніч,

    А потім рушив до своїх.

     

    Хатинка в нас була маленька і тепленька

    І весело було нам жити в ній.

    Моя сестра розповідала, як малою

    Матір в радгоспному саду підміняла, смородину рвала,

    Та брала баночку собі додому.

    А дівчина одна, щоб більше ягід донести,

    Поклала їх собі в труси.

    І поки йшла, ті ягоди давились,

    А сік ногами тік і тік.

    Побачивши це диво,

    Сміялись всі, схопивши животи.

    А управляючий Пашун, побачивши таку картину,

    Махнув рукою, рушив далі, сміючись.

     

    А брат казав - за Вітряковою горою

    Безлісий, вкритий лиш травою, там простір пролягав

    До Копачів і Корогода.

    Водилось птиць багато там

    І серед них навіть дрофа.

    Але ж як ліс всадили – ізвелась.

     

    В мого сусіда діда Капижа

    У вуликах бджоли гули.

    І коли мед собі збирав –

    Мене щоразу пригощав.

    Ще в мене дід Артем там жив,

    Курив собі табак, і самокрутки ще крутив.

    Мені ж казав «Внучок, сідай, давай закурим»

    І так мене привчав курить.

     

    Пройшли роки,

    Я не курю й не п’ю спиртного,

    Люблю свою сім’ю,

    Всіх рідних теж люблю.

    Люблю свою країну,

    За неї кращої нема

    У цілім світі. Слава Україні!

     

     

    Наше творчество | Просмотров: 622 | Добавил: BiIvTi | Дата: 11.04.2017 | Комментарии (0)

    Всем! Всем! Всем!

    Администрации!(?) Пользователям! Гостям!

    В связи с возрастающей бысротечностью нашей жизни и
    стремительным приближением черты, за которой не останется
    живых обладателей информацией о событиях
    апреля-мая 1986 г. в Чистогаловке.

    Предлагаю:

    1. Срочно! Изменить свое отношение к сайту, который пытается
    сохранить ВАШУ историю, память о ВАШЕЙ родине,
    о ВАШИХ родителях, для ВАШИХ наследников.

    2. Давайте писать эту историю вместе.
    Мало кто, кроме Вас, знает эту историю.
    Мало кто, может оценить значение Вашей информации сегодня.
    Пусть ее оценит будущее.
    Уже, мало кто является первоисточником. И это печально.
    Еще печальней будет, если эти разбросанные зерна
    информации будут утеряны.
    Давайте напишем о том

    "КАК ЭТО БЫЛО"

    Не нужно бояться того,как Вы напишете, в смысле грамматики.
    Не нужно бояться, что освещаемые Вами факты
    (с Вашей точки зрения) - мелкие, не важные,
    не стоящие вынесения на публику.
    Что не важно одному - важно другому. ЭТО - просто было.
    Попробуйте оценить, важность-неважность расставания с
    любимой коровой, собакой, кошкой. Кто-то скажет - сантименты.
    А тогда кто мы и зачем мы? Но это уже другая история.
    Пишите обо ВСЕМ, на пользу потомкам. ЭТО - было.

    Стеснительные - будьте Анонимами, но будьте же !

    Неравнодушные - встрепенитесь сами и расшевелите других !

    История не простит сегодняшней АППАТИИ.

    И.БЕЛЫЙ - всем нам пример. СПАСИБО ЕМУ.

    Коломиец И.Н.

    P.S.
    Предлагаю осветить такие этапы событий:

    1. От аварии до отъезда:

    - действия власти сельсовет, совхоз
    населения судьба имущества

    2. Отъезд: кто и как определял

    кому куда на чем когда

    возможные конфликты по этому поводу

    3. Приезд: облегчение разочарование

    отношения властью, населением

    Да разве можна перечислить, что там было?

    ЭТО - нужно было пережить!

    ПЕРЕЖИВШИЕ, ЗНАЮЩИЕ, НЕРАВНОДУШНЫЕ!

    Поделитесь, не дайте знаниям и чувствам пропасть!!!

    Коломиец.
    После аварии | Просмотров: 1197 | Добавил: Иван | Дата: 03.01.2012 | Комментарии (0)

    Розповідь про рідний край мого чоловіка Литвин Григорія Павловича

    Тут моє, рідне.

    Десь там, поміж лугів і лісів на правому березі швидкоплинної, гомінкої Прип'яті, причаїлося моє дитинство. Воно залишилося назавжди в Чистогалівці мальовничому селі, що в Чорнобильському районі на Київщині. Йду і милуюся природою. Серце переповнює любов до краю, де я народився і виріс. Цими самими стежками ходили в юності мої мама й тато. Це моя колиска. Іду вулицею і з усіма вітаюся. Те завжди мене зворушує: люди всі один одного знає, усі всміхаються один одному, зичать здоров'я. Відчуваєш усим єством, що ти не самітній у цьому світі.

    Хата батьків недалеко від кар'єра. Ранок. Стою на прохолодній траві. Роса. Її так багато, що хочеться вмитися нею. А вгорі наді мною небо, суцільне бездонненебо. Пахне м'ятою, полином, пахне сонцем.

    Поруч озеро. Прозоре до самого дна. Дихають на його воді золотими серцевинками білі лілії. Як багато їх біля берега. Десь озвалася сойка у ранковій тиші, зблиснула у воді рибка і знову спокій. Спокій у царстві краси.

    Чистогалівка, рідна моя Чистогалівка. Тут завжди мене чекають мої рідні мама й тато, сестра й брат,всі мої родичі. А ще високі верби над озером білі лілії на його воді. Тут все моє, рідне.


    Литвин Надежда Владимировна
    Май 2010 г., с. Ярешки

    Наше творчество | Просмотров: 7689 | Добавил: BiIvTi | Дата: 14.04.2011 | Комментарии (0)

    Одвічна тема нашого життя неповторна і
    незабутня - це Мама.
    Моїй мамі Анастасії Петрівні - присвячуеться.



    Скільки в цьому слові ласки і любові
    Скільки добрих справ і радісних подій
    Гляньте ж моя мамо, який світ чарівний
    Ви в ньому красиві й вічно молоді.

    Спасибі Вам мамо за ночі безсонні
    За те що зростили, за ласку й тепло
    Спасибі рідненька, я низько вклоняюсь
    За те що навчили робити добро.

    Летять роки мов лебеді у вирій
    Життя іде, його не зупинить
    І вже онуки у дітей зростають
    Яких навчають як у світі жить.

    Не журіться мамо, що літа минають
    Що скроні Ваші вкрила сивина
    Діточки й онуки Вас теплом зігріють
    Горлице Ви наша, мила й чарівна.

    Мамо моя мамо, ластівка Ви сива
    Ви дітей своїх мудрими зростили
    І онуків добра, розуму навчили
    І тихенько пішли за межу.

    Мамо моя мамо, квіточко весняна
     Будем пам'ятати Вас, все своє життя
    І онуки Ваші в розпачі остались
    Як пішли Ви тихо в своє небуття.

    Так цінуймо ж матір, вічну працівницю
    Що дала життя нам і навчила жить
    Всміхнену, ласкаву, ніжну й величаву
    Ви наша матуся, будем вік любить.


    Литвин Надежда Владимировна
    2 октября 2010 г., с. Ярешки
    Наше творчество | Просмотров: 1141 | Добавил: BiIvTi | Дата: 14.04.2011 | Комментарии (0)

    Моє рідне село - Чистогалівка
    Тут дитинство пройшло
    В вулиці тій, що до озера в'ється
    Тут і школа моя і всі друзі мої
    З ким зростав і дружив я по волі.

    Як хочеться вернутися в дитинство
    Пробігти босими ногами по піску
    Там за селом чекає ліс розлогий
    Де Вася знає гриб і квітку будь яку.

    Черниць з сестрою назбирають
    Вертаючись замурзані в село
    А на поляні швидко перекусять
    Всим тим, у кого що було.

    Моє рідне село, ти у гості нас жди
    Там жили батьки молоді, і сестри мої
    Тут коріння моє назавжди.

    Як же сталося так, що весняної ночі
    Ти здригнулось село, застогнала земля
    Це невидимий ворог - прийшов на Полісся
    І прийшлось покидать своє рідне гніздо.

    Я тепер новосел і живу у Ярешках
    Чужина мене мучить, повертає у сни
    Я з тобою село розлучатись не хочу
    Повертаюсь до тебе у думах своїх.

    Чистогалівка - скажуть було тут село
    Гомінким, щасливим без втому
    Тільки атом усе перекреслив в житті
    І нема повороту додому.

    Там коріння твоє, де родивсь і зростав
    Пам'ятай же ти Васю і те
    Поки мати жива, помагай і ціни
    Кожне слово її золоте.

    Бо мати - святе, і життя і повітря
    Без неї так тяжко на світі прожить
    Бережи ж ти її, кожний день, кожну мить
    Щоб в майбутньому нам не тужить.

    Литвин Надежда Владимировна

    26 сентября 2010г, с.Ярешки
    Наше творчество | Просмотров: 1201 | Добавил: BiIvTi | Дата: 16.10.2010 | Комментарии (1)

    Літо пролетіло стиглими житами
    І жоржин багряних осінь відцвіла
    І пливуть рікою роки за роками
    Наче було літо, а уже зима

    Не журися люба, нестрашні завії
    Діточки зігріють ласкою й теплом
    Розділять з тобою радощі й надії
    Від негод закутають ніжністю й добром.

    Побажаєм щастя і добра, і ласки
    Хай буде достаток й гарнії діла
    Здоров'я міцного і щастя без краю
    Чистої душі, мов вранішня роса.

    Хай тобі зозуля накує багато
    Щоб онуків й правнуків ти навчила жить
    Хай дарує доля ранки променисті
    Хай дасть Бог в здоров'ї й шані вік прожить

    Хай серце зігрівається любов'ю
    Хай радує веселий, добрий світ
    Надхнення, щастя, спокою, кохання
    І довгих, довгих, довгих літ.

    Литвин Надежда Владимировна
    с. Ярешки, март 2010 г.
    Наше творчество | Просмотров: 1421 | Добавил: BiIvTi | Дата: 16.10.2010 | Комментарии (0)

    « 1 2 3 4 5 »