Як ти, рідне село, будеш жити без мене,
Зустрічати світанки з росою?
Я до тебе, село, усім серцем горнуся,
Тут зросла і жила я з тобою.

Як же важко, село, розлучатись з тобою,
Покидати роками нажите добро!
Як же сталося так, що весняної днини
Покидати нажите гніздо?

Все завмерло, а пам'ять жива!
В огородах так рясно вродила суниця
А довкола ліси у весняній красі,
Які декому в місті ще сняться.

Чистогалівка - скажуть, - було тут село
Гомінким, щасливим - без втому.
Тільки атом усе перекреслив в житті
І нема повороту додому.

Литвин Надежда Владимировна

Октябрь 1987 г., г. Киев