Це сирітське село, а було повнолюдним. Залишили його поступово і сумно. Вже давно тут не чуть голосів дітвори, Туга віє і віє досадно. Як ти, рідне село, будеш жити без мене, Зустрічати світанки з росою? Я до тебе, село, усім серцем горнуся, Тут зросла і жила я з тобою. Як же важко, село, розлучатись з тобою, Покидати роками нажите добро! Як же сталося так, що весняної днини Покидати нажите гніздо? Все завмерло, а пам'ять жива! В огородах так рясно вродила суниця А довкола ліси у весняній красі, Які декому в місті ще сняться. Чистогалівка - скажуть, - було тут село Гомінким, щасливим - без втому. Тільки атом усе перекреслив в житті І нема повороту додому. Литвин Надежда Владимировна Октябрь 1987 г., г. Киев
|